Радомишльська стоянка
Радомишльська стоянка — стоянка пізнього палеоліту в околицях м. Радомишля Житомирської області, знаходиться на рівнинному плато північної околиці міста, яка серед місцевого населення зветься « Звіринець», на підвищеному лівому березі р. Тетерів, та свідчить про раннє заселення людьми багнистого регіону Київсько-Житомирського Полісся.
На підставі дослідження типології кремінних знарядь та кісток її відносять до ранньої доби пізнього палеоліту. На місті археологічних розкопок було виявлено та досліджено кілька стоянок. На одній iз них знайдені залишки п'яти жител наметоподібних конічних споруд, розташованих півколом і побудованих з великих кісток мамонта, та окремо сховище великих кісток мамонта. Характер кремінного інвентарю цього пам'ятника давньої історії України несе ранні «оріньякські» риси. У ньому представлені як «старі» мустьєрські більш давні форми знарядь, так і пізньопалеолітичні. Серед них багато знарядь високої форми, а також великих пластин і гострий із круговою ретушшю. Однак багато різців і пластинок із притупленим краєм, що свідчить про постійне вживання цих знарядь в повсякденному житті первісної людини.
Стоянка розташовується на піднесенні, складеному дніпровською мореною, перекритої супіщано-суглиннистими відкладеннями. Культурний шар залягає в суглинках на глибині всього лише 50-60 см. Суглинки на глибині 2 — 2,5 м підстилаються похованим ґрунтом. Наукове датування геологічного віку культурного шару — 18,500-17,500 рр. до РХ.
Радомишльська стоянка була досліджена протягом 1956—1965 років видатним українським вченим-археологом, академіком та професором Київського Державного університету ім. Т. Г. Шевченко Іваном Гавриловичем Шовкоплясом (1921—1997).
За часів палеоліту зароджується примітивне первісне мистецтво, а також виникають релігійні уявлення, народжені безсиллям людини в боротьбі з силами природи. В Україні розкопано багато стоянок пізньої палеолітичної доби. Найбільш рання з них — Радомишльська стоянка на Житомирщині.
Історично першою відомою формою політичної свідомості, а відповідно і політичних відносин була родова свідомість. Уже в тих умовах буття, зокрема на території сучасної України, у слов'янських племен були досить міцні спільності, встановлені відповідні відносини між членами цих спільностей: підлеглість, залежність, форми спілкування, право, обов'язок і т. д., а відповідно й первісні паростки політичних структур. На жаль, історія не донесла до нашого часу писемних джерел ранньослов'янської епохи. Як і в інших народів, головним джерелом тут залишаються міфи, перекази, легенди. Але через ряд обставин, зокрема християнізація народів Київської Русі, а потім жорстока боротьба проти поганської стародавньої віри словян"язичества" звели майже нанівець прадавні міфи і перекази. У християнській літературі утвердився замість терміну язичництво" — термін «поганська релігія». Але й ті незначні крихти, що дійшли до нас, дають змогу уяснити суть і рівень культурного та соціально-економічного і політичною розвитку східних і південно-східних слов'ян.