Папірня в Радомишлі
Папірня — район міста Радомишля (Житомирська область), колишнє однойменне село, назване на честь першого в центральній і східній Україні підприємства з виробництва паперу.
Виникнення села (приблизно 1-а половина XVII століття) пов'язане з виготовленням паперу для потреб друкарні Києво-Печерської Лаври. Радомишльська папірня була першим таким підприємством в центральній і східній Україні. Фактично лише заснування папірні біля Радомишля уможливило початок книгодрукування в Центральній Україні. За свідченням З.Копистенського, яке збереглося в його проповіді з 1618 року, папірня була заснована "коштом немалим на здивування того краю як річ небувала".
Опікуном папірні і містечка був Єлисей Плетенецький, про що говориться в панегірику, складеному на його честь О.Миторою і надрукованому 1618 року: "Не мнєй свєдчит Радомисль, з ним Городок сполнє, як доми в них Божії збудувались гойнє".
За припущеннями місцевих краєзнавців і як зазначено в працях І.Огієнка, Радомишльську папірню можна вважати однією з перших у центральній Україні. Приблизний час її заснування можна віднести до 1615 р., коли почала діяти Лаврська друкарня. Але саме заснування й облаштування папірні, ймовірно, слід віднести до ранішого періоду. У письмових джерелах 1609 року йдеться про перебування Єлисея Плетенецького в Радомишлі, коли він зі своїми підручними з Радомишля та Василькова відібрали у І.Камінського маєтки Заруддя, Унин і Воробівичі.
Землі та ліси в Радомишльському повіті належали Лаврі і для її потреб від ранньої весни до пізньої осені до Києва переправляли ліс, дрова, сіно, віск, мед, шкіра, дьоготь тощо.
Діяльність папірні припадає на період піднесення Радомишля до 1-ї половини XVII століття і пояснюється це відродженням Православної Церкви та релігійно-культурним пробудженням Києва за часів Є.Плетенецького, Й.Борецького та П.Могили. Радомишль опинився на той час поза межами конфесійної боротьби, яка виникла після Берестейського собору 1596 року. Землі біля міста й величезні лісові угіддя належали Києво-Печерскій лаврі. Київський митрополит Петро Могила часто відвідував Радомишль (саме в період його боротьби за митрополичий престол з І.Копинським) і, можливо, там містилася його літня резиденція. Вказує на це, зокрема, його тогочасне листування. Збереглися близько 80 листів, написаних П.Могилою в Радомишлі. Один із них (до Павла Ставецького з запрошенням до Києва на урочистості вступу у володіння митрополією й освячення Софії Київської) закінчується підписом митрополита: В Радомишлю, в день святих Петра і Павла, року 1633.
На час виникнення Радомишльської папірні на теренах України вже існувала папірня Кмеллера (Львів, з 1590 року). В Острозі князі Острозькі також мали власні папірню та друкарню.
Папір в радомишльській папірні, як зазначає Ф.Тітов, не вирізнявся якістю - він був темний, сіруватого відтінку, але дуже міцний. Про високу продуктивність папірні свідчить те, що Лаврська друкарня швидко стала найпродуктивнішою в Україні. Протягом перших 8 років свого існування вона видала більше книг, ніж друкарні всієї тодішньої України. На кожному аркуші паперу виданих Лаврою книг виразно проглядають філігранні водяні знаки Радомишльської папірні з гербом Єлисея Плетенецького. Після його смерті це місце зайняв герб Захарія Копистенського.
Ієромонах Пантелеймон Кохановський наглядав за роботою папірні від самого її виникнення. Це був високоосвічений церковний діяч і авторитетна особистість, справжній патріот України - один із тих, хто 1654 року відмовився присягати російському цареві.
Готовий папір доставляли з Радомишля до Києва спочатку річкою Микою, притокою Тетерева, потім Тетеревом, а далі Дніпром. Тоді на ріці Тетерів були пристані в Ротичах, Ораному, Іванкові, Приборському, Горностайполі, Унині, Кухарях, Макалевичах, Зорині і Воварині (загалом 10).
В історичній літературі трапляються твердження про нерегулярне функціонування папірні в XVII столітті - з огляду на відсутність документальних свідчень. О.Мацюк підтримує припущення деяких дослідників про існування папірні в Радомишлі лише до 1648 року, проте І.Огієнко висловлює припущення, що папірня працювала і в XVIII столітті. Подібні думки про роботу папірні в Радомишлі висловлює польська історіографія.
З часом до виробництва паперу були залучені спеціалісти та майстри папірництва з Німеччини. Згодом на Папірні утворилася німецька колонія, яка, окрім папірництва, займалася сільським господарством, млинарством, ремонтом і виготовленням сільськогосподарської техніки та товарів широкого вжитку. Німецька громада міста Радомишля мала свою школу, до якої вчителів запрошували з Німеччини. Була Лютеранська церква та кладовище, знищене у 1930-х рр. (нині на його місті - будинок для інвалідів).
На місці, де за переказами місцевих мешканців була папірня, тепер стоїть могутня будівля млина - єдина архітектурна пам'ятка й окраса місцевості. Побудований 1902 року інженером Пекарським із червоної цегли на кам'яному природному пагорбі, він височіє на березі річки Мики. Річка, на Папірні перекрита греблею, утворює великий став площею близько 90 гектарів. Млин був спершу паровий, згодом переведений на електрику. 5-поверховий (відповідає сучасній 12-поверхівці), має під'їздні містки. На ньому колись працювали 5-10 робітників.
Навколо Радомишльської папірні виникло село, яке дістало назву Папірня і було самостійною адміністративною одиницею аж до 1960-х років, коли стало передмістям Радомишля.